Музейна кімната «Берегиня»

 Музейна кімната «Берегиня»

Шкільний музей «Берегиня» є центром національного виховання, де школярі знайомляться з українськими народними звичаями, обрядами, побутом, культурою українців. Слово «берегиня» утворене від дієслова «берегти» на означення оселі, хати. З «Берегині» починається рідна домівка. Багато доріг манить нас у життя, але слово, наспіване мамою в колисковій, повертає нас до рідного дому.

                                   Відчиняла ти лагідно двері

                                   Для нового життя і добра,

                                   Друзів кликала до вечері

                                   Рідна хата моя стара.

Історія створення

      У 1993 – 1994 навчальному році зусиллями учнів та їх батьків створена музейна кімната «Берегиня» , в якій знаходяться старовинні речі для зберігання пам`яті й пошанування людей, які ці речі створили, ними користувалися й передали нащадкам як пам`ять про минуле нашого народу. Це результат творчої пошуково-дослідницької роботи засновників музею учителів української мови та літератури Доцок Марії Іванівни, Ніколаєнко Віри Петрівни, Олефіренко Лідії Іванівни.

Робота музею на сучасному етапі

         Одним із пріоритетних  напрямків виховної роботи у школі №27 протягом існування закладу є національне та патріотичне виховання. Відродження України неможливе без пробудження національної свідомості українського народу, насамперед молоді. Тому важливо, щоб школярі усвідомили себе частиною народу, співвідносили свою діяльність з інтересами нації.

       Створення музею зараджує справі виховання національно свідомих громадян України. Дитина повинна знаходитись під постійним впливом матеріальної й духовної культури свого народу. Це потрібно, найперше, для найповнішого розкриття природних схильностей дитини і розвитку її здібностей, виявлення етнопсихологічних особливостей.

         Музейна кімната «Берегиня» використовується  в повній мірі: при вивченні тем з різних предметів, пов’язаних з українським народознавством, спеціально підготовлені учні проводять  екскурсії, наочно демонструють вироби з глини, знаряддя праці, види вишивки, старовинний одяг, картини, створені земляками, пояснюють походження оберегів, особливості облаштування давньої української оселі. Тут же проходять уроки словесності.

Експозиції музею

«Рушнички ви мої, рушнички»

         І сучасну, і традиційну оселю на Україні важко уявити без рушників. Тчуть їх і вишивають досі. Для краси у домі, на щастя в ньому, просто так, для душі. Висять рушники над вікнами і дверима, на покуті – це обереги від усього злого, що може зайти в дім. Зібрано в музейній кімнаті українські народні рушники, вишиті різними стилями: хрестиком, гладдю, є й ткані рушники.

«Покуть»

         Особливо дбали українці про оздоблення покуті – почесного красного кутка, розташованого у селянському житлі по діагоналі від печі. Гість, що переступив поріг української хати, знімав шапку і відразу кидав погляд на покуть. Саме тут знаходилася божниця – святе шановане всіма місце. На поличці – божнику, прикрашеній різьбленням, стояли ікони («образи», «боги»). Їх обрамовували рушники, розшиті майстринями особливо вигадливо і старанно. На покуті   сходилися лави, там стояв і стіл з паляницею, накритою рушником. За цей стіл на покуті саджали почесних гостей , дорогих людей. З покутем були пов`язані найвизначніші події в житті родини. На покуті влаштовувалися перша після народження купіль, на почесному покутньому місці вшановували на весіллі молодят.

         Така покуть з іконою в рушниках облаштована в музейній кімнаті. Завжди цінували українці борців за незалежність, волю. За спогадами старих людей, їх портрети, мальовані або вишиті, теж знаходилися на почесному місці. Тому на покуті в музеї знаходиться портрет Великого Кобзаря.

«Вертеп» - Різдвяний театр

         Одним із найпоширеніших звичаїв на Україні, починаючи з XVII століття, був вертеп – веселе, різдвяне дійство з піснями, жартами, короткими виставами, котре влаштовували мандрівні музиканти і актори. Цікаво, що головними виконавцями ролей у вертепній драмі були ляльки на довгих держаках. Пояснюється це тим, що мати великий пересувний театр було нелегко, тож і виручали маріонетки, назва яких пішла від ляльки, котра зображувала Діву Марію.

Жіноче вбрання

         У музейній кімнаті зібрано зразки сорочок, запасок, плахт, попередниць, корсеток, хусток.

         Матеріалом для українських сорочок завжди було і є лляне полотно домашньої роботи. Найхарактерніші особливості – білий колір тканини та вишивка. Про жіночу сорочку є приповідка: «Рукав, як писанка, а личко, мов маків цвіт». Поверх сорочки одягали в будень запаску, а в свято – плахту і попередницю; усе підперезувалося крайкою. Поверх сорочки одягалися корсетки. Шилися вони з тонкої вовняної тканини або оксамиту, без рукавів, без коміра. Прикрасою до одягу завжди було намисто, яке носили і у свято, і в будень. Найкращою оздобою голови української дівчини є вінок, жінки носили хустки.

Посуд

         Де, коли і як було зроблено перший глиняний посуд, точно невідомо. Та й до сьогодні люди виготовляють кераміку. Це не лише посуд, це витвори мистецтва. У кімнаті зібрано зразки від  давніх простих глиняних горщиків, мисок до їх сучасних нащадків –розписаних керамічних полив’яних виробів.

         Досить об’ємною є колекція дерев’яних ложок, кухлів, сувенірів.

Побутові прилади

         Зібрано в музеї й різні побутові прилади. Бажаючі дізнатися, як пряли полотно, можуть роздивитися  пряху, гребінки різних розмірів, інші пристрої. Є тут і рубель, який використовували для розглажування випраних речей, і серп для жатви, і рогач для діставання горщика з печі. Не менш цікавими для школярів є перші чавунні праски та мідний самовар, які нагрівали гарячим вугіллям.

Народні промисли

         Представлені в музейній кімнаті вироби народного мистецтва: іграшки з дерева та глини, плетені брилі, кошики, інші вироби з соломи, писанки, витинанки, різьблення по дереву, розпис, вишиті картини. Ці речі ставали в пригоді  в давнину, збагачували обладнання хати, вносили красу в буденне життя.